Осінній бал у Вербиченьці

2017-10-27

Добрий день, друзі. От настала пора осіннього балу. Як же ми його чекали, готувалися до цієї події. А чи замислювалися ви над тим, що осінь – пора казок, пора замріяних поетів, які ходять алеями золотавого парку та вигадують собі ліричну музику віршами. Ходімо до них та підслухаймо, що може статися від звичайних римованих слів.

Кружляє осіннє листя,
Злітає тихенько униз.
Завіє утомлена пісня
І сонце, неначе сюрприз,
Вплітає замріяне диво
У серце, у душу – дзвенить.
Ви знаєте, як це красиво –
В осінньому чуді любить.

Ясноока осінь бродить
В парі із вітрами.
Смуток, роздуми наводить
У сердешні гами.
Крапотить сльозами небо:
– Вам не бути разом.
Не заводь, прошу, не треба
Дощового джазу.
Під ногами завальсує
Листя золотаве.
– Я лечу, – туман пульсує,
На пожовклих травах.
А дощу нема де дітись:
Краплі не стихають.
Видно, парі не зустрітись.
Хай ще почекають.

/Files/images/fzkultura/10.jpeg